Кожного дня ми бачимо цю жінку у коридорах ліцею ,і вважаємо, що перед нами образ суворого завуча. Але я дізналася, що вона любить подорожувати і взимку їздить на ковзанах. Сьогодні героїня нашої постійної рубрики – Андрушко Ірина Миколаївна, завуч з навчально – виховної роботи і вчитель англійської мови.

-Кажуть, що вчитель-це або просто вибрана професія, або справжнє покликання. Як стали вчителем? Звідки взагалі пришла така думка?

Вчителем я стала тому, що у мене самої були гарні вчителі. І навіть не сумнівалась, за якою спеціальністю буду вчителювати. Моя перша вчителька англійської була для мене прикладом і авторитетом, такою, якою я хотіла б стати сама. І тому, коли виникло питання про професію, я навіть не вагалась і знала.

-А як батьки ставилися до вашого вибору?

Справа у тому, що моя мама сама вчитель, щоправда, географії, тітка – теж вчитель, але математики, і тому мій вибір, звичайно, ніхто не оскаржував. Питання було вирішене

- Розкажіть про ваші захоплення.

- Найбільше я люблю подорожі. На жаль, у нашому житті на це відводиться не так багато часу. Але я дуже «легка на підйом» людина . І, наприклад, якщо до мене приходять друзі, і ми їдемо відпочивати, то мене досить легко вмовити. Дуже люблю кататися на ковзанах, це моя улюблена справа взимку. Якщо мені запропонують зіграти у гру вночі - квіз, я також з легкістю погоджусь. Люблю проводити час із родиною. У мене, можна сказати, вже доросла дочка, яка потребує достатньо багато уваги і нам разом дуже цікаво.

-А книжки які подобаються?

Мені подобається перечитувати те, що я читала раніше. Наприклад, у школі в основному читали класику. Зараз перечитую і маю зовсім інший погляд.

- Улюблена книжка?

Відразу одну виокремити не зможу, але подобається «Сага про Форсайтів» Ґолсуорсі.

-А де любите подорожувати? У яких країнах чи містах вже побували?

-У різних країнах поки що побувати не довелось. А що до міст, я дуже багато подорожувала у дитинстві, завдяки моїм мамі, яка була географом і завжди їздила у всі походи та зльоти. Ми дуже багато їздили Росією. І в Прибалтиці були, і у Криму, і на Волзі. А зараз я теж намагаюсь подорожувати і пізнавати Україну.

- Існує вираз : «Побачити Париж і померти». Чи є для вас місто вашої заповітної мрії, яке б ви найбільше в житті хотіли б побачити?

Чомусь я більше все в житті хочу побачити Лондон і побувати у Великобританії. Може, це тому, що я вже заочно знайома з ним, і мені хочеться побачити це на власні очі. Мабуть, мені цікаво поспілкуватися з людьми, мову яких я знаю. Дуже сподіваюсь на те, що моя мрія здійсниться. В усякому разі, намагаюсь прикласти до цього зусилля, і якщо не я, то хоча б моя дитина побувала там.

Оскільки мій чоловік дуже багато подорожував через роботу, розповідав мені про багато країн, однією з яких була Чехія, то хотілося б побувати і там також.

- Чому саме Чехія?

Мабуть тому, що всі ці старовинні замки, вежі, споруди і взагалі, архітектура мені дуже подобаються.

-Тобто, ви крім всього, ще цікавитесь мистецтвом? Чим саме?

З мистецтва найбільше подобається театр. Мені цікаво спостерігати за тим, як звичайні люди можуть перевтілюватися у різні ролі, заряджати своєю енергією глядачів, примушувати переживати сцени з життя разом із героями. Я намагаюсь відвідувати вистави різні за жанрами. Чомусь ще згадала про подорожі. Коли я була студенткою, потрапила на Далекий Схід. І звідси отримала масу вражень. Справді, стояти на палубі корабля ,коли за бортом шторм у вісім балів або ж, тримати на руках маленьку акулу. Я взагалі отримаю задоволення абсолютно від всього.

- Яка повинна бути людина, щоб сподобатися вам? Які повинні бути розвинені риси характеру?

Людина може бути серйозною, розумною, займати керівні посади, але вона повинна залишатися, насамперед, людиною. Подобаються добрі, відкриті.

-А навпаки? Що вас відштовхує в людях? Які якості?

- Не люблю брехні. Взагалі ніякої. У цьому плані з дітьми цікавіше спілкуватися - вони більш чесні та відкриті, каменя за пазухою не тримають.

- Розкажіть про якійсь цікаві випадки з власної пед. практики? Ми це у всіх просимо, і нам уже такого по нарозповідали!

- Чомусь згадалась історія про одного хлопця-випускника. Йому для вступу у ВУЗ потрібно було на екзамені заспівати. І він вирішив, що у пісні буде досить куплету і приспіву. Ну, заспівав. Спитали його, що ж далі. А він розуміє, що далі співати не може. Але не розгубився і каже : «А що далі? А далі – хор співає». Мене це завжди дивувало, - не розгубилася людина, зуміла знайти швидкий вихід із ситуації.

Ще сподобалися мені слова, які Ірина Миколаївна сказала у кінці нашої розмови. Не пам’ятаю саме, про що йшлося, але «Як можна образитися на друзів, якщо вони прийшли вночі? Тобі важко, ти відразу не можеш прокинутися, але все одно потім прокидаєшся ж. Бо – треба».